Проти ночі 30 травня 1961 року блакитний Chevrolet Bel Air мчав трасою зі столиці Домініканської республіки Сьюдад-Трухільйо в бік міста Сан-Крістобаль. Окрім водія-охоронця в салоні автомобіля перебував 69-річний чоловік із типовою зовнішністю героя-коханця-лиходія з латиноамериканських серіалів. На його честь перейменовували вершини гір, міста та цілі провінції. Його фотографії можна було побачити в кабінетах кожного чиновника країни. Про його "божественну" сутність складали легенди – згідно з однією з них він не пітнів навіть у спеку. Чоловік вирізнявся не лише невгамовною жагою до влади і грошей, а й унікальною велелюбністю, за що отримав прізвисько El Chivo ("Цап"). Ось і цього разу він прямував до однієї зі своїх численних коханок – 20-річної Мони Санчес. Під час подорожей країною він зазвичай їздив в іншій автівці з куленепробивним склом і в супроводі кортежу з охоронців. Але за дивним збігом обставин не цього разу. Приблизно о 22-ій годині Chevrolet заблокували три автомобілі з озброєними чоловіками. Останні слова, які почув Цап, були: "Ось і кінець, чапіта!". Це було ще одне його зневажливе прізвисько: від іспанського las chapas – металева кришка на пивній пляшці. Він отримав його за пристрасть до нагород. Наслідуючи вождя, домініканські діти майстрували собі "ордени" з кришок. Рафаель Трухільйо урочисто виголошує програмну промову, застерігаючи свій народ від комунізму. Його американські союзники були в захваті Фото – Getty Images Про методи управління країною та злочини домініканського диктатора в США знали від початку його політичної кар'єри. Але потреба мати союзника в боротьбі з комуністами переважала огиду. Принципу "своїм – усе, чужим – справедливість" дотримувалися в Білому домі задовго до приходу туди Дональда Трампа. Продовжуємо серіал про колишніх " сучих синів " США, серед яких свого часу опинилися президенти Афганістану Ашраф Гані , Південного В'єтнаму – Нго Дінь Дьєм і Нгуєн Ван Тхієу , Південної Кореї – Лі Син Ман , правитель Ірану – Мохаммед Реза Пехлеві . Цього разу розповідаємо історію Рафаеля Трухільйо – диктатора, який керував Домініканською республікою три десятиліття, аж допоки 27 куль, випущених заколотниками з американських карабінів М1, не поставили гучну крапку в житті генералісимуса і володаря офіційних титулів "Благодійник Вітчизни" і "Верховний вождь". Автівка з кульовими отворами, у якій вбили домініканського диктатора, 5 червня 1961 року Фото – Getty Images Коли влада лежить під ногами П'ять років тому на Netflix вийшов документальний серіал "Як стати тираном" . На прикладі Гітлера, Сталіна, Саддама Хусейна, Іді Аміна, Муаммара Каддафі і північнокорейської династії Кімів його творці аналізують анатомію політичного людожерства. Перлиною цієї колекції покидьків міг бути і Рафаель Леонідас Моліна Трухільйо. У його виконанні відповідь на запитання "Як стати тираном?" могла би виглядати так. Народитися третьою дитиною в родині, де було одинадцятеро дітей. У юності стати членом банди, яка займалася пограбуваннями, контрабандою та конокрадством. Вступити до Національної гвардії, яку на той час створювали на острові американці, і настільки сподобатися їм, що вже через рік отримати лейтенантські погони. За 10 років дослужитися до посади головнокомандувача Національної армії. Після чергового перевороту за допомогою терору та залякування незгодних перемогти на президентських виборах. Чи мав на той момент Трухільйо політичний вплив у країні? Найкраще на це відповів тодішній посланник США в Домініканській Республіці Чарльз Кертіс, який заявив, що політична вага прибічників генерала на той момент дорівнювала "вазі потонулого перського кошеняти". Але яке це мало значення, якщо за спиною Трухільйо стояла армія та бандити – іноді це були одні й ті самі люди, а його конкуренти відмовилися брати участь у фарсі з виборами та закликали бойкотувати голосування. Трухільйо отримує нагороду від іспанського диктатора Франко, 1954 рік. Вони були друзями та союзниками, і після повалення Трухільйо його син отримав притулок в Іспанії Фото – Getty Images У своїй депеші до Вашингтона Кертіс писав, що за Трухільйо проголосувало більше виборців, ніж було у списках, кампанія супроводжувалася вбивствами, грабежами, нападами та безчинствами, а визнання результатів голосування підірве престиж США в світі. У Держдепі вважали інакше: на їхню думку Трухільйо був єдиний, хто міг контролювати хаос та захищати американські інтереси в країні. В усі часи у Вашингтоні боялися невизначеності сильніше, ніж покидьків у владі, за умови якщо ці покидьки готові були присягнути на вірність США – just business, нічого особистого. 16 серпня 1930 року новий президент у спеціально замовленому в Парижі мундирі, вишитому золотом, пройшов через спеціально споруджені тріумфальні арки в столиці країни Санто-Домінго. Расист із чорношкірою бабусею Знайти ворога там, де його нема, і героїчно перемогти – перша порада, яку можна дати тиранам-початківцям. Трухільйо впорався з цим завданням на "відмінно". Свій острів у Карибському морі домініканці ділили з гаїтянами. Серед перших переважали мулати, другі були чорношкірими. Гаїтяни традиційно приїжджали на сезонні заробітки до сусідів. Багато хто залишався жити на прикордонних територіях – за даними перепису 1935-го, в Домініканській Республіці мешкали понад 50 тисяч гаїтян. Як це часто буває, особливої любові між сусідами не було. Але саме Трухільйо в 1937 році вдалося роздмухати з цієї неприязні вогонь геноциду. І навіть те, що його бабуся по материнській лінії була наполовину гаїтянкою, не завадило йому санкціонувати різанину чорношкірого населення. Пересічні домініканці охоче приєдналися до армії та поліції. Лише за 5 днів жовтня 1937-го було вбито за різними оцінками від 17 до 37 тисяч гаїтян. Цей геноцид увійшов в історію як "петрушкова бійня". У прикордонних районах зупиняли перехожих, показували їм пучок петрушки й вимагали сказати, що це. Вбивали не лише тих, хто відповідав французькою або креольською (мови Гаїті), а й тих, хто не міг без акценту вимовити гучне "р" в іспанському слові "perejil" – петрушка. Через рік під тиском Вашингтона Трухільйо визнав вбивства і пообіцяв виплатити по 30 доларів за кожну жертву різанини. Понад 1000 шанувальників генералісимуса Рафаеля Трухільйо вітали диктатора в Нью-Йорку, 7 лютого 1953 року Фото – Getty Images Як би дивно це не звучало, але саме расизм Трухільйо допоміг врятуватися кільком сотням європейських євреїв. На міжнародній конференції в Евіані в липні 1938 року, де обговорювали, хто готовий прийняти євреїв із Німеччини, Домініканська Республіка виявилася єдиною з 32 країн, яка погодилася надати притулок для 100 тисяч біженців. Трухільйо пішов на це не з великої любові до євреїв, а в розрахунку на те, що вони допоможуть "освітлити" населення його країни та поліпшити генофонд. В результаті видали зо 5 тисяч домініканських віз, але після початку Другої світової нацисти прикрили це "вікно" і до Домінікани прибуло лише орієнтовно 700 німецьких євреїв, більшість із яких згодом перебралися до США. Трамп би заздрив "Талановитий диктатор вміє проникати під шкіру своїх підданих і пронизувати пейзаж у кожному куточку своєї країни", – писав у книзі "Бути диктатором. Практичний посібник" норвезький тиранознавець Мікал Хем. До кінця 1930-х Трухільйо став такою ж частиною місцевого ландшафту, як білосніжні пляжі та бірюзове море. Столиця країни Санто-Домінго перетворилася на Сьюдад-Трухільйо ("місто Трухільйо"). Найвищу вершину перейменували на пік Трухільйо. На його честь по всій країні спорудили понад 1800 статуй. У 1945 році американський журналіст Вільям Крем відвідав Домініканську Республіку і в своїх нотатках згадав гасла, які побачив: на всіх водяних насосах – "тільки Трухільйо дає нам питну воду"; на лікувальних закладах – "тільки Трухільйо нас лікує"; на одному з ринків столиці – "ця будівля протягом століть буде свідком величі Ери Трухільйо". Усі церкви країни прикрашав слоган "Бог на небі, Трухільйо на землі". Втім, самому диктатору не сподобалася ця послідовність, і він наказа